У терміні гуманізм об'єднані як би дві реальності. З одного боку, це реальність під назвою гуманність, а, з іншого боку, це реальність під назвою гуманітарність. Гуманний, тобто зроблений в інтересах людини, з урахуванням її благ. З іншого боку, ми говоримо про гуманізм з погляду людини, осмислення не для людини, а очима людини, так би мовити, з урахуванням впливу деяких антропологічних характеристик реальності. Ця нероздільність позицій постійно присутня. Перша позиція йде від людини до світу, що робить людина по відношенню до світу, а інша - що таке світ, з урахуванням того, що там є людина. Так, коли ми говоримо про проблему зла - головна проблема, яка нас хвилює - це нелюдяність. І з цих позицій, осмислюючи, що таке антилюдяність, ми намагаємося протиставити її як антитезу людяності.

Людство завжди займається проблемами, які йому заважають жити, які його знищують. Людина тут в першу чергу починає боротися зі злом. У цій боротьбі він осмислює ці проблеми зсередини. Через зло він приходить до осмислення добра. На жаль, людське буття влаштовано таким чином, що його розум підключається до світу через проблему, через спробу вирішити якийсь тиск на нього. Розглядаючи окремо людину поза суспільством і суспільство без людини, ми нічого не зрозуміємо. Це абсолютно не віддільні одна від іншої реальності, їх роз’єднувати принципово не можна.

Проблема людяності - другий крок після того, як людина зіткнулась з антилюдяністю, тобто з реальністю, яка її знищує. Тому проблема людяності вторинна. Людина не добра і не зла. Немає початкових характеристик або атрибутів людини: добро і зло. Людина стає або доброю, або злою. Тобто це фактор слідчий. Він створюється умовами. А умови є причинним фактором, який відроджує або активізує в людині одні характеристики і не активізує інші. Але тоді ми повинні визнати, що в ній є і те, і інше...