До сьогодні в науках про суспільство вважається нормою відсутність загальної теорії, методологія якої дозволила б описати все різноманіття соціального, інтерпретувати його та виробити інструментарій пізнання та практичного втілення отриманих знань на практиці. Не зважаючи на 150-річну історію, соціологія «досі не озброєна цілісною, загальновизнаною теорією суспільства. Серед інших соціальних наук соціологія вирізняється невизначеністю загальнотеоретичних основ і сьогодні становить собою певний набір підходів, традицій, шкіл і теорій, що змагаються одна з одною за право створювати власний образ соціальної реальності».

Облишивши сучасне вірування, що плюралізм – це добре за визначенням, варто згадати, що намагання синтезувати інтегральну теорію культури, яка дозволила б дослідити ціле як ціле, а не суму окремішностей, з’являється на самому початку модерного теоретизування і уособлює в собі весь світоглядний пафос Нового часу, заснований на науковій картині світу. Чарльз Тіллі з посиланням на засновника наукової соціології позитивіста Огюста Конта нагадує, що ще у 1844 році останній запропонував назвати «соціологією» загальну науку про людство. «В уявленні Конта ієрархія наук починалась з математики, астрономії та прямувала через фізику, хімію та біологію вгору до соціології. Зрілість наук, заявляв він, уможливила виникнення наріжної науки – соціології». Як бачимо, йдеться навіть не про теорію соціології, а про інтегральну теорію, здатну науково описати людину і суспільство у всій повноті людської матеріальної та нематеріальної культури, в якій, як би це екстравагантно не виглядало на перший погляд, те, що сьогодні дещо зверхньо називають «гуманітарними науками» зайняло би місце нарівні з науками точними та природничими. Зрештою, саме про це говорить і філософія практики, коли в той самий час визначає сутність людини як родову, що «не є абстрактом, властивим окремому індивіду. В своїй дійсності вона є сукупністю всіх суспільних відносин»...