Заслугою біхевіористського підходу в соціології є те, що в центрі уваги – можливість змінити поведінку та пізнання через механізми впливу соціального середовища. Біхевіоризм (від англ. – поведінка) – напрям у позитивістської соціології, в основі якого лежить розуміння поведінки людини як сукупності тривалих реакцій на вплив зовнішнього середовища. Основна формула біхевіоризму: стимул – реакція.

Центральна ідея даного напрямку – розуміння поведінки людини як сукупності рухових і вербальних і емоційних відповідей (реакцій) на впливи (стимули) зовнішнього середовища. Стимул –  найважливіша категорія, під якою розуміється будь-який вплив на організм з боку середовища. Суб'єктивні переживання при цьому в сучасному біхевіоризмі заперечуються, але ставляться в положення, підпорядковане цим впливам. Завдання біхевіористів полягало в тому, щоб по стимулам передбачити реакції і, навпаки, по реакціях зрозуміти стимули.

Розвиток у ХХ столітті російського позитивізму і неопозитивізму призвело до відокремлення від нього поведінкової науки. Проблемами інстинктів і поведінки займалися в Росії соціобіологи і соціальні біхевіористи...