Проблематика ангажованості спеціалістів у різних сферах життя є досить актуальною сьогодні, коли об'єктивність є критерієм вірності. Постулат про те, що погляди науковця не мають бути «запилені» власними думками про предмет наукових досліджень – є поширеним та загальноприйнятим. Звісно, це твердження не застосовується для представників точних наук: математиків, фізиків, тощо, адже предметом їх наукових пошуків є точні і об’єктивні факти. Але що ж робити соціологам, які працюють з суспільством, яке є непостійним та швидкозмінюючимся?

Роздуми на цю тему можна зустріти в роботах багатьох вчених. Як зазначає Поппер:"Вченому не заборониш мати свої цінності, ці цінності не знищиш, перш не зламавши його як людину і як ученого. Зламати його як ученого включає в себе і зламати об'єктивне поняття науки як такої". І тут постає питання, а чи не є спроба заборони мати свої цінності для соціолога проявом антигуманізму?

Ангажованість по свої суті є досить негативним поняттям. За даними Великого тлумачного словника української мови (2002рік): ангажованість – ідеологічна схильність до інтересів якого-небудь класу, суспільного угрупування і т.д. Тобто для соціологічного дискурсу – є неприйнятним. Але якщо розглянути ангажованість зі сторони корисності? Адже якщо соціолог включений в свою роботу не тільки зі сторони суспільної значущості її результатів, але й зі сторони розуміння самої суті проблеми, завдяки причетності до її об’єкта, то це може принести досить великі плоди, адже маючи лише базові поняття про проблему можна не вникнути і не дістатися до самої суті, а знаючи усі факти зсередини, чи не є це максимальним включенням?..