«Втрачене покоління»-визначення, що застосовується до групи зарубіжних письменників, що друкували в 20-30-х роках серії книг, в яких описувалось розчарування у капіталістичній цивілізації, зумовлене трагічним досвідом Першої світової війни. Вперше цей вислів використала Гертруда Стайн, визначаючи літературну течію, яка існувала між Першою та Другою світовими війнами.

Цей феномен спостерігався не лише у молодого населеннята мешканців  окупованих територій, які пережиливоєнні події, а й уактивних учасників боїв (фронтовиків). Вояки, що повернулися на рідні землі, зіштовхнулися з абсолютно новим устроєм вдержаві – капіталістичним, де кожен сам по собі, та й все, що на фронті було правильним і героїчним, тут вважалося злочином. У колишніх солдатів виробилася потреба у пошуку винних у катастрофі, яка прирекла їх на знедолення. Це явище називається ксенофобією. Саме у ті часи воно стало поширюватись на післявоєнних територіях, перетворившись на своєрідну чуму.Під впливом всього, що колишні бійці побачили на своєму шляху, їм було дуже важко адаптуватися до тогочасного життя. Більшість з них ставала злочинцями, вбивцями та грабіжниками. Деякі божеволіли.Були й такі, що покінчили життя самогубством.

Основною проблемою того часу була відсутність соціально-психологічної допомоги, якої так потребували потерпілі. Органи владивважали, що грошових виплат, квартир та надання робочих місць було більш ніж достатньо для повної адаптації солдатів, але трагічна реальність свідчила про інше. Вони потребували профілактики, а більшість професійної реабілітації з боку соціальних служб, адже люди з психологічними травмами не здатні були самостійно пристосуватися до оточуючих умов, якими на них давив соціум...